Інклюзивно-ресурсний центр (ІРЦ) — це структура, метою якої є реалізація права дітей з особливими освітніми потребами на отримання освіти в різних навчальних закладах, у тому числі й дошкільних. В ІРЦ фахівці з належною кваліфікацією надають психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, можуть надавати психолого-педагогічну допомогу і забезпечувати супровід таких учнів і дошкільнят. За роки війни в Україні зросла потреба у відкритті все більшої кількості таких центрів. Коблівська сільська громада не є винятком. В ній вже декілька років працює ІРЦ. Які нині задачі виконує комунальна установа? На це та інші питання відповіла директорка Коблівського інклюзивно-ресурсного центру Альона Качмар в інтерв’ю для газети «Березань».
— Альоно Миколаївно, розкажіть, будь ласка, про особливості роботи вашого закладу та чи лише дітям приділяєте увагу.
— Робота нашого закладу насправді специфічна, адже ми працюємо з дітьми з особливими потребами, а вони бувають різними. Є діти з фізичними вадами, є з інтелектуальними чи мовленнєвими порушеннями. Нашими підопічними є юні особи як дошкільного, так і шкільного віку, від двох до вісімнадцяти років. Втім ми надаємо консультативну допомогу і батькам, і вчителям стосовно того, як працювати з такими дітками. У нас є команда супроводу дітей, якщо в освітніх закладах є інклюзивний клас або група. Ми разом з педагогами розробляємо або надаємо рекомендації та поради, як правильно знайти підхід до дитини з особливими потребами. Також ми проводимо корекційно-розвиткові заняття. Діти разом з батьками охоче до нас приходять, бо мамам і татам теж потрібна і допомога у їх вихованні, і певне емоційне розвантаження. Для прикладу, цьогоріч ми їздили на фестиваль «Життя триває» до Одеси з нашими дітьми й батьками.
— Чи практикуєте Ви в ІРЦ спілкування дітей з особливими потребами з дітьми, у яких вони відсутні?
— Так, ми проводимо групові заняття, під час яких діти з особливими потребами й нормотипові спілкуються між собою. Це робиться для того, щоб була нормальна комунікація між дітьми, щоб нормотипові діти знали й розуміли, що серед їхніх одноліток є не такі, як вони, щоб спілкування між ними було позитивним — без булінгу та цькування через «інакшість». Для цього ми намагаємося створити дружню атмосферу поміж дітьми, використовуючи різноманітні підходи. Нещодавно через негоду зірвався один з них — похід, проте ми обов’язково проведемо інший захід, спрямований на позитивне спілкування.
— Напевно не всі батьки, які виховують дітей з особливими потребами, мають змогу приїжджати до Коблівського ІРЦ. Яким чином фахівці центру надають допомогу таким родинам?
— В таких випадках ми просимо допомоги у відділі освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради, щоб нам надали транспорт і ми змогли приїхати в населений пункт, де мешкає така родина. Також у батьків, діти яких знаходяться в інвалідних візках, є можливість приїжджати до нас на спеціальному транспорті. Крім того, є й соціальний транспорт, на якому можна приїхати в Коблеве безплатно. Все це можливо за підтримки керівництва Коблівської сільської ради.
— Скільки фахівців працює в Коблівському ІРЦ? І взагалі, чи повністю укомплектовано штат центру?
— У нас працюють шестеро фахівців: двоє психологів, один з яких також виконує обов’язки логопеда, психолог, двоє реабілітологів і дефектолог. Втім всі потреби ще не закриті. Наразі одна з наших працівниць проходить навчання, після завершення якого зможе виконувати функції ще одного дефектолога, якого нині бракує.
— Чи потребує робота з дітьми, які мають особливі потреби, навчання та підвищення кваліфікації працівників центру?
— Так, звісно, й ми постійно беремо участь у різноманітних семінарах і вебінарах. Зараз існує багато профільних платформ, де можна поповнити багаж знань. Участь у таких навчальних заходах підтверджується сертифікатами. Крім того, всі наші фахівці мають профільну освіту.
— Останнє питання до Вас стосовно тенденції зростання або зменшення кількості дітей з особливими потребами в Коблівській сільській громаді. В який бік ця тенденція рухається?
— На жаль, кількість таких дітей серед юних мешканців нашої сільської ради тільки збільшується. У першу чергу на це впливає війна. Збільшення відбулося й за рахунок родин з-поміж ВПО, які приїхали до нашої громади й тут залишилися. На сьогодні вихованцями нашого центру вже є 55 дітей.
Автор: Олена Горіна.
